вівторок, 28 липня 2020 р.

Барселона. Нариси


Барви

Вечір схилився до пагорбів спраглих — рожевих.
Ніжно тремтить, і цілує, і пестить — бузково.
Маки червоні — на білому тлі — королева!
Губи пошерхлі та очі вологі. Раптово —
Глянеш — мов постріл! І знов скаламутило душу.
Чорним — потріскалось щастя безбарвно-химерне.
Мушу — за коло, за обрій, та тільки не зрушу.
Сіра сірома… І смуток ледь сивий, непевний.
Барвами, барвами сповни, дай вволю напитись
Тиші п’янкої, твого соковитого світла.
Щоби злетіти — на вдих! А на видих — розбитись
І у тобі розчинитись — гарячим, розквітлим.

27.07.2012

Лінії

Губились у часі, в його незбагненних тунелях,
Лишали у всесвіті ледве помітні сліди,
І десь перетнулися простори і паралелі —
Химерно і криво, мов лінії Ґауді.
Злилися у примі розділені доти октави —
Такий несподіваний, трохи сумний унісон.
Поранені вістрями веретена Калатрави,
Бентежно пірнули у зачарований сон.
Хапаєм повітря, якого завжди бракувало,
Судомно, мов риби, що раптом стрибнули з води.
Чи стрітимось ще на перетині діагоналей,
Чи пройдемо знову стежинами Ґауді?

28.07.2012

Тіні

Сховаємо літо в глибинах споминів,
Повернем на звичні свої круги.
Мінливе майбутнє безладним гомоном
Уллється в обвуглені береги.
Напевно, так треба. До гнізд вертаються
Закохані в небо, в політ птахи.
Навколо Любові все обертається,
Спіраллю закручуються шляхи.
Життя — не складна, по суті, мозаїка:
В нім чорне і біле, в нім день і ніч.
Ми ж — тіні відтінків в рядках прозаїка,
Життям відкинуті до узбіч.

28.07.2012

Немає коментарів:

Опублікувати коментар