пʼятниця, 20 травня 2016 р.

Сад Гетсиманський. Іван Багряний


Цитати з книги

Не важно, що та робив учора, важно, що ти міг робити завтра. Не важно, чи правдою є вся та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що ти таки не любиш совєтської влади, а значить — ти небезпечний, а тому тебе треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби.

Суть в тім, що ти ворог. А раз так — всі статті, до тебе прикладені, будуть правильні. Це раз. А вдруге — раз ти ворог, то в тебе ж є спільники і однодумці?

Цікава ця камера ч.І2. Це окремий, оригінальний, фантастичний світ. Так би мовити, світ в домовині. Республіка «людішек». Причому, мабуть-таки, найдемократичніша республіка на цілій планеті, якщо на хвилинку забути про залежність її від того світу, що за мурами, й від його церберів. Республіка із своїм урядом, із своєю конституцією, звичаями, фольклором, із своїм побутом, навіть із своєю термінологією, якої не існує там, поза мурами, в тому нереальному вже, втраченому світі. Це світ з окремими заінтересованнями, проблемами, своєю літературою, наукою, болями й стражданнями, з дружбою й зненавистю, з інтригами, зі своєю політикою й із своїм окремим соціальним та національним укладом, — вірніше, інтернаціональним укладом. Бо тут були всі — починаючи вірменськими дашнаками й кінчаючи німецькими щуцбундівцями а турецькими кемалістами. Але домінантою, всеспаюючим цементом були «господарі» країни — українці, звичайно,— «петлюрівці», «хвильовісти», «шумськісти», «терористи», «диверсанти» й так «контрреволюціонери всіх мастей». І домінуючою мовою була українська мова, якою говорили всі як державною мовою. Так, тут це була воістину державна мова без фальшу, без упереджень, без глузування «залізяку на пузяку» та «самопер попер до мордописні». Її приймали всі бездискусійно, бо 80 процентів тут українців. Тут вони були, завдяки своїй чисельній і інтелектуальній більшості, без сумніву, державною нацією. І піснею домінуючою була українська пісня, яку любили й співали однаково всі. Навіть перси.

четвер, 19 травня 2016 р.

Saint Porno. Богдан Логвиненко

Прочитала "Saint Porno" Богдана Логвиненка. Що цікаво — сподобалось. Пізнавальна складова, в принципі, теж присутня, але більше сподобались думки і самокопання, які виникають у процесі читання. Останнім часом мене цікавить тема ставлення до тілесності, тема прийняття себе, звільнення від комплексів, коротше, думок по ходу виникало багацько. Сподобалась безпосередньо якість тексту. він читався легко і приємно. На презентації книжки ми всі дружно усміхнулись з приводу факту, що книжка про порно вийшла в Клубі сімейного дозвілля. Та прочитавши, я таки побачила, що в тому нічого дивного. Зрештою, я би сказала, що це навіть цілком сімейне чтиво. Починаючи з підліткового віку, коли тема порно вже не є якоюсь таємницею, особливо в часи інтернету. Отже, як на мене, моралфагам там навіть нема де розгулятись, цікава добра розмова з порноакторкою про те, "як вона дійшла до такой жизні":))))