четвер, 23 липня 2015 р.

"Я би хотіла померти у глибокій старості"


я би хотіла померти у глибокій старості
в оточенні правнуків, світла й просвітлена,
попросити пробачення за все, де схибила
подякувати за кожну мить, кожне слово і враження
я хотіла би померти усміхнена і спокійна,
сказавши, я, звісно, не все ще зробила, що думала
та й так життя було щедре до мене
любіть одне одного, діти, ви моє гілля,
гнучке, квітуче, зелене
щасти вам, діти, колись побачимось
люблю вас, а зараз — спатиму
прощавайте

11.06.2015

середа, 22 липня 2015 р.

"Із чорної цегли образи і болю"


Із чорної цегли образи і болю
Будую свій дім.
Тебе відпускаю із вітром на волю –
Літай собі з ним.

У вікна мої будеш стукати тихо –
Нащо тобі я?
Я знати не знатиму горя чи лиха,
Бо вже не твоя.

За мурами цими кохання зів’яне –
Нове я зірву.
Про мене забудеш, загояться рани –
Ще й як заживу.

8.06.2007

вівторок, 21 липня 2015 р.

Який ти на смак, July?

Акварель Агнес Сесіль

Який ти на смак, July?
(Галина Тельнюк)

***
Я не сплю, я пручаюсь холодним обіймам темряви,
Та безсила у синяву падаю важко навзнак.
Бо який ти на смак —
я не знаю... Корінням дерева
я у тебе вростаю, щоб знати — який ти на смак!

Ти тремтиш, ти мене не пускаєш у себе глибоко,
І тривога триножить, і в грудях спалахує мак.
О, який ти на смак!
Я згоряю... У синім мороку
розквітаю вогнем, бо відчула — який ти на смак!

Липню мій, докричатись до тебе з моєї осені —
вже несила. Несе мене часом у часі, ще й так
зачаровує смак...
Цей твій присмак і присмерк росяний...
Та невже я не марю, мій липню, — який ти на смак...

26.09.2012

понеділок, 20 липня 2015 р.

"Коли ти заблукаєш випадково..."


Коли ти заблукаєш випадково,
Не знайдеш виходу з химерного туману,
Проснеться жаль, що не сказав ні слова,
Не обійняв, не пригорнув кохану.

Проснеться смуток і тебе поглине,
Всю душу з тебе висмокче омана,
Що все ж таки твої слова долинуть
І огорнуть твоїм теплом кохану…

Але слова – не мають більше суті!..
Вона – вслухається у тишу так старанно
І марно жде… Вдивляється у сутінь…
Зітхає вітер – чується «кохана…»

26.05.2008

неділя, 19 липня 2015 р.

Тайна (Постскриптум)


Клок оранжевых волос зажав в ладони,
Ночь вползла на подоконник,
Два стекла безумных глаз нацелив в душу.
Душит свет, горят плафоны,
Стонет пасть магнитофона,
Ищет взгляд себе приюта... Где ты? Слушай!

Среди многих нет тебя — ты из немногих,
Затоптали наши тени чьи-то ноги.
Гаснет свет — и в сердце дернулась иголка.
Мои мысли — неопознанные блюдца —
О стекло и стены бьются.
Завтра буду собирать надежд осколки.

14.09-16.09.2001

субота, 18 липня 2015 р.

Все, що я маю


Дивна істота — людина. Так чи інакше, потребує товариства собі подібних, але приречена на цілковиту самоту.

"Холодно в спальне моей..."


Холодно в спальне моей.
Я развожу костер
Из глупых моих идей
Для бледных моих сестер.

Сестры собрались в круг,
Смотрят на мой огонь,
Греют ладони рук,
Бьются сердца в агонии.

Пепел оставим — им,
Сердце забросим в хлам.
Сестры, я стал другим.
Сестры, я верю вам.

15.03.2003

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Этюд


Мертвая кошка
Лежит на дорожке,
Солнца кленовые
Падают в грязь.
Мимо спешат
Чьи-то ноги и ножки.
Пьяница-осень
Опять набралась.

2001

четвер, 16 липня 2015 р.

"Какой-то призрак..."


Какой-то призрак
Откроет двери
Твоей квартиры
Твоим ключом.
Тебе сказали,
И ты поверил,
Что в этом мире
Ты ни при чем.
В пустых глазницах
Развалин дома —
Сквозняк бессмыслиц
Твоих идей.
Чужие песни,
Чужие письма.
Ты помнишь лица,
Но не людей.
Ты помнишь чьи-то
Шаги в квартире,
Где только призрак
Стирает пыль
С побитых молью
Смешных идиллий.
Стучит тихонько
Его костыль.

9.03.2001

середа, 15 липня 2015 р.

Моей душе


Вспоминаешь? Была никем,
Бестолковой козявкой что ли.
Аксиома среди теорем,
Ты теперь в непривычной роли.

Собираешь в себя лучи
И зловонные комья грязи,
Громоздишь в себе кирпичи
И боишься, что все так сразу.

Ведь в объятиях ветреных рук
Ты дышала простором синим,
Была парусом ты, и вдруг —
Привидение в парусине.

Интересно и больно тянуть
Из тебя серебристые нити.
И не кровь — ядовитая ртуть
С мутных стекол твоих не смыта.

В пыль — мечта. Через сотни лет —
Покосившийся крест на могиле.
А проснешься — тебя уж нет,
Ты улитка, тебя раздавили.

18.05.2000

вівторок, 14 липня 2015 р.

"Облезлый день зализывает раны..."


Облезлый день зализывает раны,
Лохматой тенью спрятавшись в углу.
И нашу жизнь — в дырявые карманы,
Чтоб растерять надежды на бегу.

Бросай курить! Уже давно за полночь,
И неизвестно, будет ли рассвет.
Ты не ищи в фальшивых струнах помощь
И не проси у пустоты совет.

Переболит. Перестучит. Заткнется.
И станет недоношенным хитом.
А если вдруг струна опять порвется —
Натянем новую и все-таки споем.

21.05.2000

понеділок, 13 липня 2015 р.

"Я, напевно, тебе любила..."


Я, напевно, тебе любила...
І якась невідома сила
Мене вабила. Я тремтіла.
Пила воду з твого лиця.
Власне, тільки у цьому діло:
Я, напевно, тебе хотіла.
Ти ж підступно мені встромила
В спину гострого олівця.

13.02.2012

неділя, 12 липня 2015 р.

"Я ходила ввечері над водою"


Я ходила ввечері над водою
І носила сонечко у долонях,
І казала сонечку: "Не загасни!
Я ж бо тебе, сонного, не збужу... "
Та неждано стрітилася з бідою:
Впало моє сонечко, впало долу,
Розплескалось сонечко світлом ясним,
Що ж тепер я милому розкажу!

Сіла та й заплакала над водою...
Місяць наді мною, мов знак питання,
Та не йду до милого я додому,
Де ж тепер без сонечка є той дім!
Раптом стала в світі я сиротою...
І не дочекаюсь тепер до рання,
Не довірюсь світові я чужому
І нікому горе не розповім.

11.02.2012

субота, 11 липня 2015 р.

"Я пыталась уйти от любви"


Я пыталась уйти от любви, – прости…
Только душат меня ее персты.
Видно, мне не пройти и полверсты.
Да пусти же меня, наконец! Пусти!!!

Изгони из души да из памяти,
Не подай и гроша на паперти.
Не люби меня, не зови – забудь,
Дай мне шанс мою любовь обмануть…

9.08.2004

пʼятниця, 10 липня 2015 р.

"Cамота моя несамовита..."


самота моя несамовита,
оковита ти моя гірка.
я втомилась. просто я розбита.
просто я струмок, а не ріка.
просто десь далеко його руки.
круки — не лелеки — навкруги.
відчуваю: стука, стука, стука...
та без звуку. з болем. без жаги.

31.08.2010

четвер, 9 липня 2015 р.

"Твої очі колись здавались мені криницями"


Твої очі колись здавались мені криницями,
Що з глибин своїх випускали диких химер.
Небо падало вниз тривожними блискавицями.
Я напевно не знав – живу чи, може, помер.

Ти мовчанням своїм жорстоко душу бентежила,
Я тебе благав не лишати мені надій.
Посміхалася ти, своїх таємниць мереживом,
Граючись, ловила метеликів моїх мрій.

Я тебе відчував, як дощ, усією шкірою,
І якби могла б ти бути-таки дощем –
Вгамував би себе тобою – холодною, щирою –
І просив би Бога, щоб дав мені тебе ще!

17.05.2007

середа, 8 липня 2015 р.

Крижаніє серце


Вже захолола кров у судинах.
Льодом прозорим здається шкіра.
Може, мені недостатньо віри.
Чи, може, то просто лиха година.

Зимний вітер стискає груди,
В легенях займається біла ватра,
На мене чекати тобі не варто —
Я також знаю дорогу в нікуди.

Крижаніє серце.
Зима пронизлива.
Божевільне скерцо
Думок нав'язливих.
І душа закута
Холодним променем.
Це гірка спокута
Гріхів та споминів.

Світлі ікони — темні світлини.
Снігом чи цвітом мете завірюха —
Не розумію. Заклало вуха —
Навряд почую, як час мій сплине.

Буду, як привид, світом ходити,
Шукати долю невпинно і вперто.
Про мене скажуть: забув померти.
Насправді ж я забув народитись.

8-9.10.2007

(музика Андрія Толстікова)


вівторок, 7 липня 2015 р.

Лист


Наше післязавтра не настало…
Ну, то й що – ми вже давно не діти.
Нам тепер одної мрії мало,
Ми самотні і несамовиті
У своїх земних простих потребах,
На сніданок – кава і новини,
Ми не стали ближчими до неба,
Ми чужинці у своїх країнах…
Друже, вибач, що потурбувала –
Стало сумно – де себе подіти!
Наше післязавтра не настало.
Ну, то й що – ми вже давно не діти!

25.07.2007

понеділок, 6 липня 2015 р.

Старі зошити


Полізла до шухляд погортати старі зошити з віршами. Колись я писала легко. Звісно, у старих текстах нема досконалості. Та де вона, та досконалість? Хіба вона є у недавніх текстах? Я дуже прискіплива до себе. Помітила, що власні вірші мене не чіпляють. От ви можете самі себе полоскотати? Приблизно так само я відчуваю свої вірші. Вони мене не лоскочуть. Хоч я розумію, чому так. Бо я виносила, виплекала, зашифрувала, вони не таємниця для мене, я знаю всі секретні ключі між рядків. Інша справа — щось чуже. Ось де відкриття! Зі своїми текстами так не буває. Я завжди в них сумніваюсь. Тому останнім часом навіть і не записувала як слід свої поетичні проби. Та оце дістала зошити. Так цікаво, як я писала колись. Я вже й забула про існування цих віршів! Тоді це було легко. Зараз я би не задовільнилась подібним результатом. Думаю, це нормально, певною мірою, свідчить про якийсь рост. Та деякі вірші мене чіпляють. Переважно окремими рядками. Ну, і якщо зважити на вік, видається, не все так погано. Схоже, буду діставати з шухляди найцікавіше і публікуватиму тут. Отже, не дивуйтесь в разі чого. Буде всяке.

Полуденному солнцу


Капля пчелиного яда —
В синем, бездонно синем.
Видишь, я снова рада
Солнечной этой трясине.

Видишь, я стала воском:
Весело таю, без грусти.
Это убогая роскошь
Солнечных экзекуций —

Чувствовать влажной кожей
Жаркие ласки света
И, не боясь прохожих,
Быть до души раздетой.

30.08.2000

неділя, 5 липня 2015 р.

Ушла зима

Фото Д. Илибаева

Из города вчера ушла зима,
Тайком, как вор, бегущий из квартиры.
Заплаты снега бережет земля,
Пытаясь скрыть от солнца в сердце дыры.

Зима ушла по льду, и под ее
Ногами тут же затрещали реки.
Монеты света солнце подает
Деревьям скупо, как на паперти калекам.

Зима ушла, но не бывать весне,
Не прорасти травой в броне асфальта.
Здесь тесно небу и тоскливо мне,
И ветру тяжело в бетонном платье.

2002

субота, 4 липня 2015 р.

Колискова для тата



Волохате піаніно?
Та це ж таткова нога!
Барабани — то є спина:
то по ній долонька сина,
то по голові плига.

Якщо татко скрутить дулю —
Вийде справний мікрофон!
Так співатиме синуля —
І розчулить без цибулі,
І принадить, звісно, сон.

Зазвичай син грає гучно
І натхненно, від душі
На усім, що є підручним,
На усіх, хто вклався зручно...
Татку, спати не спіши!

01.08.2013

пʼятниця, 3 липня 2015 р.

"О лютий. Сльози, мов чорнила!"


(Борис Пастернак, переклад з російської)

О лютий. Сльози, мов чорнила!
Слізьми писати до пори,
Поки гримить сльота немила
Й весною чорною горить.

Дістати бричку. За шість гривень,
Крізь благовіст, крізь стук коліс
Втекти туди, де тюжить злива
Так, що чорнил не чути й сліз.

Де, наче обгорілі груші,
Тисячокрилі зграї птиць
З дерев зірвуться у калюжі —
Журба впаде на дно зіниць.

Під нею талу чорні лати,
Волає вітер до зими,
Й віршами хочеться ридати
І захлинатись, мов слізьми.

12.09.2011

Оригінальний текст

***
Февраль. Достать чернил и плакать!
Писать о феврале навзрыд,

четвер, 2 липня 2015 р.

"Ти казала, любов моя..."


Т.В.

Ти казала, любов моя —
Не троянда, а лиш бур’ян,
І немає у ній краси,
І, тим паче, немає змісту.
Ти бажала, щоб пояснив
Математику моїх снів,
Та не маю натхнення й сил.
Ми з тобою з різного тіста.

Ти кохаєшся в небесах,
Точно знаєш, де є краса,
Та нічого мені не жаль,
І душа перед Богом чиста.
Хоч, звичайно, я не святий,
Серце знов почина цвісти,
І насіялось моїх мальв —
І розквітла земля барвисто!


25.01.2012

середа, 1 липня 2015 р.

Згадки про літо

Фото Ю. Медвєдєвої

Чуєш, друже? Хитаються теплі клени.
Клеєм замащені, сосни горнуться до рук.
Дику ружу, полум’яну й незбагненну,
Десь за обрієм вип’є приборканий крук.

Розіллється духмяним медовим зіллям
Липень, вкрадений, наче вино у батьків.
Теплі клени є свідками на весіллі
Світла й темряви десь на перетині снів.

27.01.2013