вівторок, 16 червня 2015 р.

Ключі

фото Н. Александрової

Про це ніхто ні з ким не говорить,
І ти мовчи, бо слів стає замало.
Життя моє — одна тривожна мить,
Мені його завжди не вистачало.

В душі, напевно, настають жнива:
Духмяні квіти — то тепер полова.
А мрія досі ще, либонь, жива,
Бо серце чомусь неспокійне знову.

Її вугілля до сих пір горить,
Але душа не тане, наче крига.
Про це ніхто ні з ким не говорить —
Мовчи, не сподівайся на відлигу.

Вона мене поглинула б у раз —
Моєї пам’яті така нестримна повідь.
Згадали б все, що було проміж нас,
Збагнули б тишу як таємну сповідь.

То ж не кажи нічого, замовчи,
Нехай новий світанок рожевіє.
Тобі я віддаю свої ключі —
Собі на згадку залишу надію…

17.10.2006

2 коментарі:

  1. Без музичного супроводу - можна сплутати з поетичною манерою Ліни Костенко (сподіваюся, порівняння не прикре :)). Її жіноча (як на мене) мелодика, близька мені своєю жіночністю. З музичним супроводом теж дуже гарно, вже з чоловічою енергетикою, рішучістю, новими нюансами. Ніби два різні твори. І кожен гарний.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Інно, за інтерес і добрі відгуки:))
      Ну, а братова музика для мене завжди виходить несподіванкою, абсолютно по-іншому прочитує вірші!

      Видалити