вівторок, 27 жовтня 2020 р.

Ця риба не плистиме вже нікуди



Ця риба не плистиме вже нікуди

Вона лягла у мул на дно ріки

Минуть роки — інакші будуть люди

Прийдуть і щезнуть, і минуть роки


Розлогий степ зіщулиться у клапоть

Все, що ти мав, уміститься в кулак

Ніхто тебе нікуди не поквапить

Пішов у безвість, звуть тебе ніяк


І лиш, як завше, дві тополі сиві

Чіплятимуть хмариння на гілки

Інакші риби, сяйні та щасливі,

Здійматимуть той мул з глибин ріки


27.10.2020


неділя, 23 серпня 2020 р.

Звільняймо вагони

 

Звільняймо вагони! Наш поїзд далі не йтиме.

Тримаймо дистанцію! Не зачіпаймо інтимне.

Не переходьмо кордони і особисті межі,

звільняймо вагони, пірнаймо у соцмережі.


23.08.2020


вівторок, 28 липня 2020 р.

Барселона. Нариси


Барви

Вечір схилився до пагорбів спраглих — рожевих.
Ніжно тремтить, і цілує, і пестить — бузково.
Маки червоні — на білому тлі — королева!
Губи пошерхлі та очі вологі. Раптово —
Глянеш — мов постріл! І знов скаламутило душу.
Чорним — потріскалось щастя безбарвно-химерне.
Мушу — за коло, за обрій, та тільки не зрушу.
Сіра сірома… І смуток ледь сивий, непевний.
Барвами, барвами сповни, дай вволю напитись
Тиші п’янкої, твого соковитого світла.
Щоби злетіти — на вдих! А на видих — розбитись
І у тобі розчинитись — гарячим, розквітлим.

27.07.2012

Лінії

Губились у часі, в його незбагненних тунелях,
Лишали у всесвіті ледве помітні сліди,
І десь перетнулися простори і паралелі —
Химерно і криво, мов лінії Ґауді.
Злилися у примі розділені доти октави —
Такий несподіваний, трохи сумний унісон.
Поранені вістрями веретена Калатрави,
Бентежно пірнули у зачарований сон.
Хапаєм повітря, якого завжди бракувало,
Судомно, мов риби, що раптом стрибнули з води.
Чи стрітимось ще на перетині діагоналей,
Чи пройдемо знову стежинами Ґауді?

28.07.2012

Тіні

Сховаємо літо в глибинах споминів,
Повернем на звичні свої круги.
Мінливе майбутнє безладним гомоном
Уллється в обвуглені береги.
Напевно, так треба. До гнізд вертаються
Закохані в небо, в політ птахи.
Навколо Любові все обертається,
Спіраллю закручуються шляхи.
Життя — не складна, по суті, мозаїка:
В нім чорне і біле, в нім день і ніч.
Ми ж — тіні відтінків в рядках прозаїка,
Життям відкинуті до узбіч.

28.07.2012

середа, 13 травня 2020 р.

Мій Змію


William Blake Adam Naming the Beasts (With images)Зневажаю тебе, мій Змію.
І ненавиджу. І не смію
Задушити тебе. Не змию
Злою хлющею бруд з душі.

Знову серце моє німіє.
Німа тиша. І сутеніє.
Нижче впасти вже не зумію...
Видираю з душі вірші.

16.02.2010

Яблуко

Видимо, он был не совсем нормален психически" | Новини на Gazeta.ua

До спраглих стегон осені горнувсь бентежний світ,
Цілунком теплим сонячним торкав її живіт.
Сп’яніла і вколисана, солом’яна вдова,
Дарила осінь світові чаклунства та дива.
А світ, іще незайманий, з її багряних вуст
Пив жадібно і пристрасно найпершу із спокус.
Горіли щоки полум’ям, займався виднокіл...

А двоє – їли яблуко, поділене навпіл...

19.02.2010

Терези

Изображение от пользователя Алтынгуль на доске «Рисовать ...

Смерть має надзвичайні терези
Для тих речей, що ти в життя просив.
І часом три хвилини більше важать,
Ніж видовжені в просторі роки...
І несміливий дотик до руки —
Цінніший, ніж якась скарбниця княжа...

Та й бути князем — доля непроста.
Не заздрю тим, хто підкорив міста,
Але чия княгиня нещаслива.
Таємним сумом стулені вуста,
І щем осінній — у її листах
До пам’яті, в якій вирує злива.

Та хтозна де блукає поки смерть!
Тебе буденне сповнює ущерть,
Задурений, живеш, немов по нотах.
Аж раптом щось торкне твоє чоло,
Збагнеш, що справді цінного було —
Ті три хвилини й несміливий дотик.

06.08.2012

четвер, 24 жовтня 2019 р.

"Твоє кохання мов сонце осіннє..."

Пов’язане зображення



***
Твоє кохання мов сонце осіннє:
Я аж упрів, але зимно ввечері.
Сліпий купідон поцілив у спину
Чи це ревматизми якісь старечі вже,
Чи це протягло, поки спав, у потязі,
Чи я забагато узяв на себе?..
Кохана, видай врешті чітке ТЗ,
Щоб я зрозумів, що від мене треба

18.10.2019